Воїн-афганець ... односелець...хлібороб

   У наш складний час занепаду загальнолюдських моральних цінностей по особливому звучать  поняття: порядність, патріотизм, жертовність заради життя іншого.

   Серед наших односельчан варто розповісти про людину – воїна-інтернаціоналіста, людину благородної праці хлібороба, батька, на вчинках і діях якого можна виховуватись, бо це справжній патріот Батьківщини.

    Щодня вулицями села проходить усміхнений і доброзичливий чоловік. Привітно до всіх вітається, бажаючи здоров’я і добра. І мало хто задумується над тим, що він в юні роки пройшов горнило війни, пережив бездушність чиновників, і після цього залишився людиною, громадянином з великої букви.

    Ковальчук Олександр Павлович народився 6 листопада 1967 року в с. Олександрівка Маловисківського р-ну Кіровоградської обл.  у родині звичайних селян Ковальчука Павла Мусійовича 1929 року народження та Ковальчук Любові Іванівни 1936 року народження. Батько та мати працювали у тваринництві. Окрім Олександра у родині було ще п’ятеро дітей: Раїса – 1961 р.н., Валентина – 1962 р.н., Іван -  1965 р.н.,  Ніна – 1968 р.н. та Тетяна–1972 р.н.

  

 У 1974 році Сашко пішов до першого класу Олександрівської восьмирічної школи. З початкових класів старанно відносився до навчання, брав   активну участь в житті школи. Мав чудовий клас. Зі спогадів класного керівника Костенко Людмили Іванівни:

«Ковальчук Саша в школі проявив себе, як старанний учень.  Дисциплінований. Мав почуття відповідальності, доброзичливий. Правдивий. Любив і цінував дружбу товаришів. Скромний і самокритичний. Любив своїх рідних».

Закінчивши школу, у 1982 році вступив до Оникіївського СПТУ № 37. Старанно навчався три роки. В 1985 році отримав диплом з відзнакою за професією тракторист-машиніст широкого профілю з умінням виконувати роботи слюсаря по ремонту техніки і водія автомобіля.

   

23 жовтня 1985 року Олександр Павлович був призваний до лав Радянської Армії Маловисківським РВК.

 Спочатку потрапив до учбового пункту у Туркменістані В/Ч 2042,

де проходив навчання до лютого 1986 року. 28 березня 1986 року направлений для подальшого проходження служби до Афганістану, Кайсар, В/Ч 2072 КР мотоманеврова група. На початку служби був стрільцем. Згодом оператором – навідник ПК. Присвоїли  чин єфрейтора.

  

Військова служба була насичена напруженням та острахом за власне життя та життя своїх товаришів.

   Постійно проводились бойові операції, небезпека підстерігала на кожному кроці.

   Кордон між СРСР та Афганістаном 2600 км. З Радянського Союзу до Афганістану через кордон переправлялися колони вантажівок з продуктами харчування, дровами, одягом, миючими засобами, медикаментами, боєприпасами та паливом.

З кордону до місця призначення колону супроводжували БТР та БМП. У березні єфрейтор Олександр Ковальчук входив до складу десанту на БМП, яка прикривала колону з тилу.

    Коли колона проходила останні будинки, вслід машині вилетіла граната, кинута рукою душмана. Вона упала на броню недалеко від єфрейтора А. Ковальчука, який вів спостереження за кишлаком та оточуючою місцевістю. І ось душманська граната! Ще секунда і сильний вибух стер би з броні десант, пошкодивши БМП. Та  Олександр не розгубився і скинув гранату стволом кулемета. Через декілька секунд позаду бойової машини пролунав гучний вибух. Завдяки рішучим діям  воїна ніхто не постраждав, лиш вибуховою хвилею відірвало антену радіозв’язку.

Цей факт було зафіксовано у статті «Бдительный воин» газети «Бойовий дозор».

    Однією з найважчих операцій, що запам’яталась Олександру Павловичу, була операція по захопленню банди  душманів, що переховували боєприпаси та навчали військовій справі. База була далеко в горах, біля провінції Маймане, шлях пролягав через          «зелену зону», кишлак Дарбан, найнебезпечніше місце, де була найбільша концентрація бандитських угрупувань душманів.

     Вузькі вулиці, високі дуали складали особливу небезпеку. Дві доби йшли колони БТР, БМП, машини боєприпасів, бензовози та зв'язок. У кишлаку кулеметники  розстріляли центральну частину колони (бензовози та машини з боєприпасами). Перші машини колони пройшли вперед, інші повернулися назад. Бензовоз та машина боєприпасів горіли у вогні, колона потрапила в засідку. З усіх боків їх обстрілювали душмани з кулеметів. Радянські солдати відстрілювались з усіх сил, очікуючи підтримки з повітря, вертольоти та літаки МІГ – 27 викликали для підтримки. Сили були нерівними. Із-за кожного дуалу стріляли душмани, вони були скрізь. Йшла жорстока перестрілка. Багато наших солдат було поранено та забрати їх з-під куль було неможливо. На допомогу прийшов Киркинсьий прикордонний загін. Літаки і вертольоти бомбили душманів з повітря, радянські воїни оточили кишлак Дарбан, три доби тривала перестрілка, в результаті якої душманські угрупування були розбиті. Поранених та мертвих переправляли вертольотами до частини.  

     Майор Н. Максимов зібрав підрозділ  та пояснив, що операція по знешкодженню банди душманів та захопленню їхньої бази в горах може затягнутися на два-три місяці. Багатьом солдатам, в тому числі і Олександру Ковальчуку, термін служби закінчувався раніше та військовослужбовці про це не думали, адже треба було виконати завдання. Ще тиждень колона рухалась до міста Маймане.  Інформація про захоплення  дійшла до душманів за допомогою сарбозів, раніше ніж наші солдати добралися до цілі. Душмани втекли, залишивши тільки охорону. База була замінована радіо управляючими мінами. Сапери, знешкоджуючи міни, ставили під загрозу своє життя. Нарешті база була захоплена. На розформування та вивіз боєприпасів з гір в частину було витрачено 6-7 днів.

 Багато солдат полягло при виконанні цього завдання в кишлаку Дарбан.

До середини грудня Сашко був у частині. Служив в одному відділенні десанту БМП з  Анатолієм Пляшечко родом із Черкас; Анатолієм Гребенюк з Харкова; Валерієм Василенко з Донецької обл.; Ігорем Тосніковим з Нікополя; Степаном Кравциненко з Одеси; Василем Цикало з Полтавської обл.; Юрієм Обозовим з Орловської обл.

     Наказом начальника прикордонних військ КДБ СРСР Ковальчук Олександр Павлович був нагороджений  нагрудним значком «Отличник Погранвойск» 1 та 2 ступенів.

      У 1987 році нагороджений медаллю за бойові заслуги.

Від командира військової частини 2072 Н. С. Резніченка та заступника начальника політвідділу А. І. Сомова батькам воїна-інтернаціоналіста Ковальчука О. П. було відправлено лист подяку.

25 грудня 1987 року Олександр виїхав із Афганістану.       

    Повернувшись додому,  почав працювати водієм у колгоспі «Мир».  У 1988 році був нагороджений  ювілейною медаллю «70 лет ВООРУЖЕННЫХ СИЛ СССР»; Грамотою Президиума Верховного Совета СССР «ВОИНУ-ИНТЕРНАЦИОНАЛИСТУ».

  

На рідній землі знайшла його ще одна нагорода «От благодарного афганського народа».      У 1994 році почав працювати агрономом у колгоспі «Мир». Був головою профспілкового комітету. Всю душу вкладав Олександр Павлович в улюблену справу, брав активну участь у житті колгоспу та села.   Після реорганізації колгоспу в 2000 році почав  працювати  у фермерському господарстві «Красляни»  головним агрономом. 

  В 2008 році Олександр їздив до Харкова на зустріч з бойовими друзями.

 Ковальчук О. П. – голова ради Олександрівського НВК. Цікавиться життям дітей та вихованців. Постійно допомагає у вирішенні проблем. Частий гість шкільних заходів. Проводить велику патріотичну роботу з дітьми. Вболіває за долю села. 

  Про Ковальчука Олександра Павловича можна сказати: життя вдалося. Побудував будинок, посадив сад, має дружну сім’ю, в якій виховуються два сина. І, головне, має повагу від людей.

  Використані джерела:

Матвієнко Н.Б. Олександрівка. Віхи минулого і сьогодення.

Розповіді Ковальчука О.

Фото із сімейного альбому Ковальчука О.